Коли прийшла перша група, механіки-чоловіки побачили, як учасниці знімають колеса, працюють з інструментами, ставлять змістовні технічні запитання. Це змінило їхнє сприйняття швидше за будь-які пояснення.

Як волонтерська ініціатива з ремонту автомобілів для фронту перетворилася на автосервіс, де працюють ветерани, жінки та люди з різним досвідом. Чому навчальні візити змінюють командну культуру і що потрібно, аби жінки залишалися в автомобільній галузі надовго.

Як почалася історія «Несемось»? І як у ній поєдналися підтримка військових, робота з ветеранами та залучення жінок?

Усе почалося у 2022 році. Спочатку ми допомогли передати автомобіль одному військовому, після цього почали отримувати запити від інших. Загалом передали близько 250 машин. У якийсь момент стало зрозуміло, що ми не можемо відповідати за якість автомобілів, якщо не контролюємо ремонт. Ми почали розвивати повноцінне СТО. Водночас одразу закладали комерційну складову: ремонт цивільних автомобілів мав забезпечувати операційні витрати, зарплати фахівців та обладнання. Про роботу з ветеранами думали ще на початку. Ми знали про дослідження, за яким автосервіс був серед сфер, де ветерани хотіли б працювати після демобілізації. Коли запустили перший власний бокс, найняли ветерана. Згодом, коли посилилася мобілізація і стало зрозуміло, наскільки бракує майстрів, почали думати й про жінок в автомеханіці. Я шукала приклади, чи працюють жінки в цій сфері в Україні, і так знайшла Reskilling Ukraine, запропонувала співпрацю.

Ви називаєте свій автосервіс безбар’єрним. Що це означає на практиці?

У нас працюють люди з інвалідністю, жінки, чоловіки, ветерани, члени родин ветеранів, ВПО. Ми не позиціонуємо себе окремо як ветеранське чи жіноче СТО. Для нас важливо створити середовище, у якому люди з різним досвідом можуть нормально працювати разом.

Коли до нас приходять жінки на практику з автомеханіки, я спокійна: вони можуть вільно спілкуватися з командою, ставити запитання, працювати. Ми всі рівні й допомагаємо одне одному.

Така культура формується сама собою чи над нею доводилося працювати?

На початку доводилося працювати багато. Люди приходили з інших автосервісів зі своїми уявленнями про професію, колег і правила спілкування. Я особисто проводила розмови з командою.

Найчастіше питання виникали навколо жартів. Те, що чоловікові-механіку могло здаватися невинним, для жінки звучало недоречно. Ми пояснювали, чому так не жартуємо й де проходить межа поваги.

Зараз усе простіше. Ми досить відкрито комунікуємо свої цінності, тому люди, які відгукуються на вакансії, здебільшого вже розуміють, у яке середовище йдуть. А нові співробітники бачать, як команда взаємодіє щодня, і поступово переймають ці правила.

Як з’явилися перші жінки на технічних посадах у «Несемось»?

Першою була випускниця Reskilling Ukraine, яка хотіла спробувати себе в автоелектриці. Вона працювала в нас недовго, згодом знайшла іншу роботу. Але для нас це був перший практичний досвід.

Ми не створюємо для жінок окремої системи роботи: принципи навчання й вимоги однакові. Звісно, є побутові питання, наприклад, окрема роздягальня. Коли жінок стає більше, це вже не теоретичне питання, а конкретне завдання.

Як ви навчаєте людину, яка приходить без достатнього практичного досвіду?

Ми прикріплюємо стажера або стажерку до досвідченого майстра. Вони працюють удвох. Майстер пояснює, що робить і чому, дає виконувати завдання, перевіряє результат і виправляє помилки. Теорія засвоюється безпосередньо під час роботи.

Це триває доти, доки майстер не скаже, що людина готова працювати самостійно на власному підйомнику. Після цього ми проводимо перевірку базових робіт, які плануємо їй доручати.

Це стандартний підхід для всіх, незалежно від статі чи попереднього досвіду. Важливі бажання навчатися та готовність працювати.

Скільки людей сьогодні працює у вашій команді?

Сьогодні в команді близько 30 людей. Дві жінки вже проходили навчання на технічних посадах, ще дві могли долучитися найближчим часом. Тобто йшлося про чотирьох жінок на різних етапах входження в професію.

Чи важливо, щоб жінки були представлені не лише серед механіків, а й в управлінні автосервісами?

Я не люблю розділяти людей на жінок і чоловіків за професійними якостями. Не можу сказати, що жінки обов’язково краще керують або що чоловіки мають якісь інші визначальні риси. Усе залежить від конкретної людини, її навичок та цінностей.

Але представництво, звісно, важливе. Я бачу, що в автомобільній сфері стає більше жінок на управлінських, комунікаційних і клієнтських посадах. У нас теж працює приймальниця, роботою якої ми дуже задоволені.

Чи може присутність жінок на різних рівнях сприяти залученню механікинь? Думаю, так. Але сама стать керівника нічого не гарантує: важливі цінності всієї команди.

‍OnTrack проводить у вас навчальні візити для учасниць проєкту. Що ці зустрічі дають самій команді «Несемось»?

Для нас це важлива частина підтримки внутрішньої культури. Пам’ятаю, як уперше сказала механікам, що до нас прийдуть жінки навчатися автомеханіки. Реакція була приблизно така: «А як вони відкрутять гайку?» Мені навіть дали спробувати відкрутити її коротким ключем. Я не змогла й сказала: дайте довший, тоді вийде. Тут питання не лише у фізичній силі, а й в інструменті та способі роботи.

Коли прийшла перша група, механіки побачили, як учасниці знімають колеса, працюють з інструментами, ставлять змістовні технічні запитання. Це змінило їхнє сприйняття набагато швидше за будь-які пояснення.

Команда змінюється: хтось іде служити, приходять нові люди. І коли на СТО регулярно бувають жінки - на навчальних візитах, майстеркласах із базових автомобільних навичок, у роботі це стає звичним. Для нас це реальний внесок у культуру.

Як клієнти реагують на те, що з ними працює приймальниця?

Дуже добре. Були навіть чоловіки, які окремо казали, що приємно вражені. Вони пояснювали: часто саме вони займаються всіма питаннями обслуговування сімейного автомобіля, а їм хотілося б, щоб партнерка могла самостійно приїхати на сервіс і почуватися комфортно. Те, що в нас на рецепції працює жінка, для них було позитивним сигналом. А загалом більшість клієнтів сприймають це абсолютно природно.

Що ви сказали б власникам СТО або іншим компаніям, які сумніваються, чи варто навчати та наймати жінок?

Порадила б ще раз усе порахувати. Галузь переживає складний кадровий період. Механіків бракує, багато фахівців служать. Можна переманити одного майстра з іншого сервісу, але це не розв’яже системної проблеми. Потрібно шукати інші способи підготовки людей. Якщо рішення стримують лише стереотипи, варто відкласти їх і подивитися на практичний бік: скільки коштує навчити мотивовану людину поруч із досвідченим механіком і що це дасть бізнесу в довгостроковій перспективі. Тому моя порада - оцінювати реальні витрати, можливості й потреби, а не відмовлятися від кандидаток через упередження.